18 березня у Росії мають відбутися президентські вибори. Про це знають всі, але за межами Росії мало про це говорять. Перемога Путіна запрограмована, іншого результату бути не може. Тому вибори видаються нецікавими. Проте насправді результати цих виборів мають досить велике значення не лише для оточуючих Росію країн, але й для світу загалом.

Не варто розчаровуватися у теперішніх політичних процесах, але варто шукати головні пріоритети українського суспільства. 

Між референдумом у Каталонії та північних областях Італії є суттєва різниця. У першому випадку йдеться про національне самовизначення, а в другому — про економічний сепаратизм, який становить загрозу і для Італії і для України.

Каталонія значною мірою повторює шлях України у своєму самовизначенні. Ця та інші аналогії дають підстави стверджувати, що незалежна Каталонія корисна, виходячи з інтересів України.

Логістична експансія та вдало сконструйована Росією лінія "військових конфліктів" дадуть їй змогу використовувати у власних інтересах і енергоканали ЄС.

В Україні активно обговорюється новий закон щодо механізмів повернення окупованих територій. У США вважають, що раніше, чи пізніше Крим має бути повернуто до України. Зокрема на зустрічі Президента України Петра Порошенка з Держсекретарем США Рексом Тіллерсоном, останній запевнив, що санкції щодо Росії будуть зберігатися аж до повного звільнення усіх українських територій, тобто не тільки Донбасу, але й Криму. Тому доречно розглядати варіанти деокупації Криму саме зараз.

Крим був українським

Насправді Крим з давніх часів був фактично українським. Не тільки тому, що в Криму відбулося Хрещення Володимира Великого. Українська назва Криму “Таврида” пов’язана з назвою племені тиверців, що стали одним з націотворчих для українського народу. Давньоруські купці княжих часів мали свої посілості в Криму, торгуючи з грецькими колоніями. У той час взагалі значна частина населення півострова була українською. Зокрема за переписом середини 17 ст, коли Крим перебував під владою Османської імперії, близько 60 % населення були православними, тобто переважно українцями. В часи Козаччини, чумаки регулярно їздили в Крим по сіль і також мали свої посілості у Криму.

Крим потрібний Україні

Крим потрібний Україні, оскільки він органічно доповнює природно-географічні і економічні потреби України. Тим більше — Україна потрібна для Криму, з якою він пов’язаний багатьма зв’язками і від якої залежить в різних аспектах. Для самого Криму єдність з Україною природна, органічна, необхідна і закономірна. Для України приєднання Криму важливе не лише з економічної і природно-географічної точок зору, але й з геополітичної. Адже без Криму Україні важко буде стати сильною морською державою на що вона претендує.

Для Росії ж Крим завжди був метою імперських амбіцій, але й джерелом зайвих клопотів. Саме через економічну проблематичність перебування Криму в Росії, його у 1954 році було приєднано до УРСР. Абсурдність будь-якого твердження про історичну належність Криму Росії випливає з великої географічної віддаленості його від корінних територій російського етносу.

Інтереси народів Криму

Інтереси народів Криму виходять з їхніх потенційних перспектив. Зокрема кримські татари у середні віки були під владою Туреччини. Так може бути і тепер, враховуючи позитивні перспективи динаміки розвитку Туреччини. Цього не приховують і в Туреччині, де кілька мільйонів громадян Туреччини відкрито заявляють, що вони за походженням є кримськими татарами. Турецька офіційна влада також неодноразово заявляла про свої інтереси в Криму, а також про те, що може вдатися до захисту цих інтересів різними способами. У більшості випадків йшлося про захист “братнього” кримськотатарського народу.

Для кримських татар протектора близької за мовою Туреччини буде приблизно настільки “позитивним” настільки, наскільки для українців була “близькою” за мовою і релігією Росія. Український протекторат для кримських татар є незрівнянно кращий за турецький. Очевидно, що це розуміє і кримськотатарська інтелігенція, яка активно і свідомо підтримує українську державність.

Обставини для можливого повернення Криму

Можна розглянути три варіанти обставин:

1. Розвал Росії.

2. Посилення України одночасно з послабленням Росії.

3. Активне прагнення населення Криму до повернення в Україну.

Який з цих варіантів найімовірніший залежить від міжнародної ситуації. Очевидно, ключовим моментом для деокупації Криму має бути введення українських військ. Це введення має бути не для воєнних дій, а для забезпечення порядку і стабільності. Відбуватиметься відповідно до правил ведення “гібридної війни”.

Основні варіанти підстав для введення військ

1. Загроза Туреччини. У випадку появи будь-яких обставин від’єднання Криму від Росії, безперечно активізується Туреччина, опираючись на своє кількасот літнє володіння Кримом в минулому і геополітичні інтереси просування у Європу. Мотивом для цього можуть бути не тільки політичні амбіції, але й економічні інтереси використання багатих чорноземів Півдня України. Для цього Крим може бути зручним плацдармом.

В цьому варіанті Україна має можливість і обов’язок упередити висадку в Криму турецьких військ. Безперечно, переважна більшість мешканців Криму буде на українському боці.

2. Загроза хаосу у зв’язку із загостренням економічних проблем, пов’язаних, як з відділенням від України, так і непотрібністю для Росії, а також погіршенням економічної ситуації в самій Росії. 23 роки перебування Криму у незалежній Україні, дало кримчанам розуміння цінності свободи і бажання боротьби за неї. Адже у боротьбі з українською владою рядові кримські сепаратисти більше прагнули свободи. Приєднавшись до Росії, вони одержали цілком протилежне.

3. Проукраїнське повстання. Якщо українська держава буде діяти активно й ефективно стосовно Криму, підтримуючи проукраїнську частину населення, то при зручних обставина і різкому погіршенні ситуації в Криму, ця частина населення може організувати масові акції протестів на зразок українських майданів.

Всі ці варіанти ведуть не тільки до можливості, але й необхідності активного втручання України і відновлення українського суверенітету над Кримом. Для ефективного повернення Криму Україна повинна мати значну соціальну опору на півострові.

Основні соціальні опорні групи

1. Молодь, яка зросла в незалежній Україні, прагне до Європи та європейських цінностей, а також орієнтовані на економічні фактори, як можливість поїхати в Європу. З введенням режиму безвізу між Україною і ЄС вже зараз зріс попит на відновлення українського громадянства саме з боку молодих людей, що проживають на окупованих територіях.

2. Етнічні українці — група найбільш активна у питанні повернення до України.

3. Кримські татари — об’єктивно зацікавлені відійти від Росії через репресії і отримати підтримку України через загрозу бути асимільованими Туреччиною.

4. Малий і середній бізнес - життєво зацікавлений у найтісніших стосунках з Україною через особливості економічної системи півострова, яка не може довго існувати без України.

5. Моряки чорноморського флоту РФ. Якби це не здавалося парадоксально, але цією групою буде рухати суто прагматичний інтерес. Адже ослабленій Росії Чорноморський флот абсолютно не потрібний. Це добре розуміло керівництво українського Чорноморського флоту у 1991 році, яке пропонувало тодішній українській владі перехід до збройних сил України більшої частини радянських моряків та офіцерів. Через економічні проблеми і міжнародний спротив цього не сталося тоді, але це може статися у майбутньому.

Якщо б хоча б дві з перерахованих верств проявили значну соціально-політичну активність, цього було б достатньо для повернення Криму в Україну.

Напрямки української пропаганди

Важливим напрямом стратегії повернення Криму в Україну є пропагандистська діяльність спрямована на населення самої Російської Федерації. Мета пропаганди — провокування незадоволення великими витратами на Крим, які приводять до погіршення економічної ситуації в Росії загалом і втратами через санкції Заходу у зв’язку з окупацією Криму.

Крім того варто згадати, що Чорноморський флот завжди вимагав особливого ставлення. Не хотів терпіти жодних матеріальних негараздів. Не погоджувався з погіршенням матеріального забезпечення і соціальних умов. Саме тут траплялася значна частина російських антидержавних повстань. Щодо цієї категорії російських військ має бути спрямована пропаганда щодо вимог “особливого ставлення” до тих, хто служить на Чорноморському флоті. Окремою лінією мав би пропагуватися розкол між Кримом у статусі “колонії” і московської метрополії, коли інтереси Криму і тих, хто найбільше за нього боровся (моряки ЧФ РФ) не враховуються.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу

Центру з інформаційних проблем територій

Петро Жук, Назар Мазур, Роман Соломонюк

Прогноз щодо майбутньої політики новообраного президента Франції Еммануеля Макрона стосовно України, ЄС та відносин з Росією підготували спеціалісти Лабораторії суспільно-політичного аналізу Центру з інформаційних проблем територій.
Аналіз, підготовлений групою спеціалістів та опублікований на сайті Центру з інформаційних проблем територій, наведений без змін.

Перемога нинішнього фаворита президентських виборів у Франції Еммануеля Макрона означатиме повільний занепад ЄС, негативний вплив Франції на українсько-польські відносини і посилення протистояння з Німеччиною.
Еммануель Макрон представник великого бізнесу і буде захищати інтереси бізнесу. Заявляв себе прихильником ЄС. Звідси можливе посилення антибританської позиції і конкуренція з Німеччиною за лідерство в ЄС.
В цій конкуренції з Німеччиною, очевидно, Макрон буде намагатися опиратися на менші держави ЄС. Ключовим у політиці Макрона будуть спроби збереження ілюзії "єдиної Європи" і захист інтересів великих корпорацій.
Україні варто очікувати посилення тиску з боку ЄС. Вимоги будуть у більш категоричній формі з пропозицією їхнього беззастережного прийняття з боку України, незалежно від того, чи відповідають такі вимоги інтересам України і ставленню до них з боку населення України. Стосунки між Україною та ЄС будуть більш напруженими.
В українсько-польських відносинах, зокрема в конфліктних ситуаціях, ймовірний виступ Макрона на стороні Польщі. При цьому будуть активно використовуватися антиукраїнські ідеологічні стереотипи минулого, зокрема щодо оцінки історії українсько-польських стосунків.
У відносинах із США стосунки з республіканцями будуть традиційно гірші, у порівняння з демократами, схильними підтримувати політику великих корпорацій. Все, що йде в руслі республіканської стратегії буде відкидатися, а все що буде йти в руслі давньої демократичної стратегії буде підтримуватися. Варто очікувати зближення з Китаєм, як головним конкурентом США.
Загалом у міжнародній політиці ймовірними будуть намагання реанімувати систему стосунків на основі принципів, які були до українсько-російської війни і до посилення протистояння США і Китаю. Буде спроба оживити старі мертві ідеали “зміцнення європейської єдності” і світоустрою на основі інтересів транснаціональних корпорацій. Будуть спроби повернутися назад, до політики “світової стабільності”, або щонайменше імітація відновлення такої системи із нехтуванням змін, які принесла українсько-російська війна.
У стосунках з Росією, незважаючи на явні антиросійські заяви, Макрон буде дефакто підтримувати Путіна в інтересах транснаціональних корпорацій. Зрештою це відбувається вже зараз, коли окремі мережі супермаркетів (Ашан) просто перереєструвались згідно з російським законодавством на території окупованого Криму. Публічні антиросійські заяви Макрона закономірні, бо стратегія міжнародної політики в рамках інтересів транснаціональних корпорацій розглядає Путіна, як елемент стабільності, що добре для бізнесу великих корпорацій.
Зміни в Росії, з точки зору транснаціонального бізнесу, можуть бути непрогнозовані. А транснаціональний бізнес хоче стабільності. Окупація Криму буде фактично визнана на основі того, що вона звершилася, щоб якісь зміни не дали зайвої напруженості. Ситуація може бути схожою з невизнанням частиною західного світу окупації СРСР країн Прибалтики і практична співпраця з радянським режимом після Другої світової війни.
Франція буде пробувати більше втручатися у ситуацію в Сирії. Очевидно, будуть спроби домогтися миру через лояльного ставлення до Асада, а з іншого боку — бажання не суперечити міжнародній громадській думці. Буде багато галасу з приводу позиції щодо Сирії, але мало результату. Подібно західний світ поводився під час “Зимової війни” 1939 року СРСР проти Фінляндії, коли далі доволі поміркованих заяв про допомогу Франція не пішла.
Можна прогнозувати кілька головних рис політики Макрона:
Уникнення напруженості та намагання применшити значення міжнародних проблем замість їх вирішення. Як результат, ця напруженість проявиться у майбутньому. Якщо перемога Ле Пен вела б до швидкого руйнування ЄС, то діяльність Маркона, швидше за все, буде відтягувати руйнування ЄС, але це руйнування буде остаточне і безповоротне.
У внутрішній політиці Макрон не буде проявляти етнічної позиції щодо мігрантів. Є ймовірність, що зросте тема підвищення статусу французький мови, як спроба спрямувати енергію французьких націоналістів у конструктивне русло. Буде домінування французької мови всередині Франції, спроби активного просування назовні. Як наслідок, можуть виникнути напруженості між владою і корінними меншинами, передовсім в німецькому Ельзас і Лотарінгії. Цьому сприятиме і посилення напруги у німецько-французьких стосунках. Етнічні проблеми у Франції можуть зміститися з площини “корінні мешканці - мігранти” у площину “французи проти корінних меншин”.
Загалом. Можна прогнозувати, що у час Макрона Франція буде повільно послаблюватися, попри суб’єктивні великі спроби Макрона її посилити. Цей кандидат не пропонує нічого нового і не може пропонувати, виходячи з його бази підтримки. Основа підтримки Макрона це частина населення, що хоче повернутися у “стабільне минуле”.
Для України і Макрон і Ле Пен були негативним варіантом. Лише Фійон був позитивним. Прихильник справжнього французького націоналізму, який інтереси Франції ставить понад усе, але з повагою ставиться до інтересів інших народів, оскільки тільки так можна забезпечити стабільність і стійкі міжнародні стосунки. Радіти можна з того, що Фійон не четвертий, а третій.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу Центру з інформаційних проблем територій
Петро Жук, Назар Мазур, Роман Соломонюк 

Найбільш обговорюваною подією минулого тижня стали екстравагантні заяви про “російський” статус Криму кандидата у президенти США від Республіканської партії Дональда Трампа. Перемога Трампа, як не дивно, може виявитися позитивною для України.

Польський Сейм визнав події на Волині під час Другої світової війни — геноцидом вчиненим українськими націоналістами. Сьогодні це спроба будувати національну ідеологію на брехні і маніпулювання масовою громадською думкою всупереч здоровому глузду.

logo


facebook google rss

Аналітичне видання: analityka.today

E-mail редакції: analityka.today@gmail.com

Вверх